хоч

I хоча́, спол.

1) допустовий. Уживається у складнопідрядних реченнях з логічною невідповідністю між змістом складових частин; відповідає за значенням словоспол. незважаючи на те, що; ужитий на початку підрядного речення, сполучає допустове підрядне речення з головним. || Уживається з протиставними спол. а, але, та, проте, зате, однак, все ж і т. ін. в головному реченні. || Уживається перед словом або зворотом із допустовим значенням у простому реченні.

2) допустовий, з інфін. або наказ. сп. Ужитий на початку підрядного речення, сполучає порівняльно-допустове речення з головним; виражає припущення, певну межу, ступінь вияву чого-небудь або можливий наслідок чогось. || У поєднанні з част. би, б пов'язує частини речення, вживаючись перед кожною з них і надаючи реченню твердження, протилежного тому, на яке можна було б розраховувати, якого можна було б сподіватися.

••

[А, та] хоч би й (хоча́ б і) ... — поєднуючись із дієсловами мин. ч., виражає припущення.

3) тільки хоч, розділ. Уживається на позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ, дій і т. ін. можливе тільки щось одне.

4) протиставний. Уживається для вираження протиставного зв'язку між сурядними реченнями або між однорідними членами простого речення; відповідає за знач. сл. однак, проте, але і т. ін.

5) тільки хоч. Відповідає за знач. єднальному спол. "і" при переліку.

II хоча́, част.

1) видільна. Вирізняє один із членів речення за ознакою допустовості; близька за значенням до слів: принаймні, в усякому разі.

2) тільки хоч, обмежувально-видільна. Близька за знач. до сл. тільки, лише.

3) підсил. Уживається для підсилення висловленого тим словом або словосполученням, якого стосується; близька за знач. до сл. навіть, хай навіть. || У сполуч. з част. би, б: а) уживається з тим самим значенням; б) виражає настійливе побажання, сподівання; у знач. добре було б.

••

[А, та] хоч би й так — уживається як відповідь, що виражає припустимість чого-небудь; немає нічого особливого, незвичайного.

Хоч і ... — уживається при відокремлених словах у знач. хай навіть, нехай.

4) видільна, перев. у поєднанні з часткою би, б. Уживається перед тим словом або словосполученням, якого стосується; близька за знач. до сл. наприклад, приміром.

5) підсил. Входить до складу словосполучень із займ. (хто, що, який, який-небудь і т. ін.) або присл. (де, коли, куди, як, як-небудь і т. ін.) і надає вислову означального значення: будь-який, всякий.

••

Хоч де — у всякому місці, байдуже де; будь-де.

Хоч коли́ — у всякий час, байдуже коли; будь-коли.

6) модальна. Виражає можливість або неможливість, схвалення або несхвалення висловлюваної думки, її логічну оцінку з погляду ймовірності, реальності прямого ствердження і т. ін.